Коротко про Івана Нечуя-Левицького

 Іван Левицький — справжнє ім’я письменника. Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя «Думи про Нечуя», яку дуже любив. 

Народився майбутній митець на Черкащині. Його батько, сільський священник, мав величезну бібліотеку, власним коштом звів сільську школу. Тут малий Іван навчився основ письма. У сім років Івана відрядили здобувати освіту до Богуславського монастиря, а в чотирнадцять він вступив до Київської духовної семінарії, де й провчився майже шість років. Сам вивчав французьку й німецьку. 

По закінченню академії пішов учителювати до Полтавської семінарії, де викладав історію, географію та літературу. Згодом учителює в жіночих гімназіях… 

Окрім педагогіки, Іван Левицький починає пробувати сили в письменстві. Та в 60-х рр. ХІХ ст. починається тотальна русифікація. Іван як викладач російської мови, проти своєї волі, мусив стати русифікатором. Болісно переживаючи це, виїхав до Кишинева. До речі, у середині ХІХ ст. Київ не був російськомовним. Русифікація почалася пізніше — і саме із закладів освіти. 

У чоловічій Кишинівській гімназії продовжив педагогічну діяльність. Водночас створив гурток небайдужих педагогів, які збиралися таємно для обговорення назрілих проблем національного і соціального життя прогресивно налаштованих учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. Саме в Кишиневі Левицький став активно популяризувати українську літературу, за що потрапив під нагляд жандармерії. Через десять років Іван Нечуй-Левицький повернувся до Києва, де присвятив себе літературі. 

Письменник переклав українською частину Біблії (принагідно зауважмо, що перший повний переклад Біблії українською мовою здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький).

 Митець помер у Києві в шпиталі для одиноких людей. Похований на Байковому кладовищі.

Біографія